Time  


В Колыбель атеизма Гнездо атеизма Ниспослать депешу Следопыт по сайту

Глагольня речистая Несвятые мощи вече богохульского Нацарапать бересту с литературным глаголом


 
РУБРИКИ

Форум


Новости


Авторы


Разделы статей


Темы статей


Юмор


Материалы РГО


Поговорим о боге


Книги


Дулуман


Курс лекций по философии


Ссылки

ОТЗЫВЫ

Обсуждаемые статьи


Свежие комментарии

Непознанное
Яндекс.Метрика

+ ДУЛУМАН Є.К. -
доктор філософських наук.
кандидат богослов’я.

 

Календарі, літочислення і дата народження Ісуса Христа.

“Я добре знаю, що таке час;

але у мене нічого не виходить, коли я беруся пояснювати сутність часу іншим.”

Блаженний Августин,

єпископ гіппонський

(354 - 430)

 

Час - всезагальне та всеохоплююче явище дійсності. Нічого ні в матеріальному ні в духовному світі не існує поза часом. Все відбувається в часі. Все змінюється, приходить і відходить, - один час вічний. Будучи вічним, час одноразово з цим не стоїть на місці, а невпинно... тече, іде, біжить. Від минулого - з сучасного - до майбутнього. Разом з часом і в часі, як сказав давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (540 - 483 роки до нашої ери): ”Все тече, все змінюється”. В часі є лише тепер, зараз. Минуле було колись в тепер, але незворотню відійшло, його зараз немає. Майбутнього ще немає, але вони неодмінно наступить і стане “тепер”, існуватиме як “зараз”. Отак через тепер, зараз і перетікає вічність часу. Таким чином все в світі і ми з вами, як поетично висловився Борис Пастернак, заручники сучасності у полоні вічності.

Час - одне з найбільш важливих і значущих явищ світу. Не випадково протягом віків найвидатніші уми людства плідно трудилися над вирішенням невичерпних проблем часу. Вченими в цій галузі досягнуто феноменальних успіхів. Останнім з них є з’ясування фізичних засад часу і його найменшої, якщо можна так висловитися, частинки. Встановлено, що природа часу зумовлена Законом Ентропії, згідно якого відбувається процес “вирівнювання” (розпорошення, розсіювання) енергії, температури Всесвіту. Час необернений тому, що необернено, якщо говорити популярно, переливання температури лише від теплого - до холодного, падіння з верхнього рівня - на нижчий, самозруйнування упорядкованого - в хаос, і ніколи навпаки: від холодного - до теплого, з нижчого - на вище, від хаосу - до порядку. Спираючись на досягнення в галузі квантової електроніки, вчені встановили найменшу частку, квант, часу, що дорівнює, наближено, одній стотрильярдній долі секунди. Вчені навіть навчилися “ловити” ці кванти секунд і спорудили годинник, який точніше того годинника, що узгоджує підрахунок часу спостереженням за рухом небесних світил.

Не дивлячись на наукові досягнення в галузі осягнення природи та підрахунку кількості часу, в зазначеній галузі до сьогоднішнього дня існує ряд науково і практично нез’ясованих положень. Звернемося до нашого літочислення, підвищений інтерес до якого стимулюється закінченням другого тисячоліття та наступом тисячоліття третього. Тисячоліття від якої дати? Тисячоліть, рахунок яким, на основі чого, коли, ким і яким чином запроваджено?..

Потреба і проблеми у вимірі та обчислюванні часу.

Видатний німецький вчений та філософ Еммануїл Кант (1724-1804) вважав, що часу об’єктивно, насправді, не існує; що час - це лише притаманна людині здатність упорядковувати свій відчуттєвий досвід, сприймати дії зовнішнього світу одне за одним. В дійсності ж час - це об’єктивна реальність, він існує незалежно від людини та її відчуттів. Уже рослини відчувають час і регулюють в його зазначених рамках цикли свого життя. Пелюстки деяких рослин, незалежно від погоди, в певні годину доби закривають і відкривають голівки своїх квітів. За порами року рослини регулюють свій ріст, запліднення та плодоносіння. Ще вищі потреби до визначення часу у тварин. Вони мають запліднитися в свій час, щоб народити та вигодувати своїх дітей в найбільш сприятливих для них умовах. Що ж стосується людини, то чим вищий рівень її розвитку, тим важливіше місце в її житті займає вирішення різнобічних проблем часу.

Ще в доісторичні часи, 10-15 тисяч років тому назад, людина помітила, що хоча час невпинно йде вперед, але події в ньому певним чином (ритмічно, періодично) повторюються. За відлік часу людина брала чи то якійсь вікопомні події природи (коли був землетрус, коли з неба падали горошини льоду, коли був потоп) чи життя суспільства (коли хтось загинув на полюванні, коли народився чоловік, або “коли баба ще була дівкою”). Першим обрахунковим поділом часу стала доба та її поділ на день і ніч. Причому для відрахунку нічного часу навіть на початку нашої ери у народів Середземномор’я існував один вимір (ніч ділилася на три або чотири варти; у слов'ян - перші, другі і треті півні), а для дня - інший: ранок, півдня, вечір; сніданок, обід, вечеря (на початку нашої ери на території Римської імперії день уже ділився на 12 годин). У народів, що займались скотоводством в тропіках , випасали худобу ночами, відліком часу стали фази місяця. З фазами місяця пов’язані фізіологічні процеси у тварин-гомінідів та у людини (тічка, місячні, лунатизм).

Коли людина почала виходити за межі прабатьківщини свого зародження (за межі тропіків) і підпадала впливу змін пір року, вона не зразу помітила, що пори року зумовлюються рівнем висоти Сонця на небозводі. Так, в біблійні час (десь 9 - 6 століть до нашої ери) люди вірили в те, що Сонце і Місяць створені Богом лише для того, щоб "керувати днем та ніччю", "відокремлювати світло від темряви" (Буття, 1:16-19; Псалом 135:8-9; Єремії, 31:35). Що ж стосується пір року та погоди взагалі, то вони "запроваджені Богом" і ніяк не пов’язані з впливом Сонця (Буття, 8:22; Псалом 73:17; Іова, 37:22).

Лише з часом, десь в середині другого тисячоліття до нашої ери люди, що жили в межах субтропіків та помірного клімату люди помітили, що стан пори року залежить від висоти Сонця над горизонтом, а згодом - від положення Сонця серед зірок небозводу. Таким чином не лише Сонце та Місяць, але також інші небесні світила (зірки, планети) стали для людей своєрідним показником часу, який зайняв в їхньому житті щонайважливіше місце. По них угадували пори роки та ворожили (почала формуватися астрологія), згодом почали вираховувати такий відрізок часу, як рік; небесним світила давали імена, їх іменами називали дні тижня, їх обожнювали.

Стародавні люди того часу знали небозвід набагато краще, аніж переважна більшість наших сучасників. Так, в Єгипті ще понад 4,3 тисячі років жерці по положенню Сонця та зірки Сиріус на небозводі визначали за день-два наступ розливу Нілу. 3,5 тисяч років тому в астрономічному каталозі єгиптян зоряне небо було поділено на частини і описано як сукупність 43 сузір’їв.

Традиція, скажемо так: місячно-сонячного обрахування часу та умови, скажемо словами Дарвіна, “боротьби за виживання” (Struggle for Life) наштовхували людей на узгодження обрахування часу за фазами місяця з обрахуванням часу за положенням Сонця на небозводі. Сонячно-місячні календарі було запроваджено у всіх найдавніших країнах світу: Єгипті, Китаї, Вавилонської, Персії, Самарії, Греції. Такі ж сонячно-місячні календарі було виявлено у Ацтеків, Інків, Майя Американського континенту. І скрізь з користуванням сонячно-місячних календарів виникали проблеми.

Сучасна наука довела, що повне узгодження доби (днів) з рухом по небозводу Місяця, Сонця та зірок в принципі неможливе. Рухи вказаних світил зумовлені багатьма чинниками. При цьому слід зазначити, що числові величини часу руху Землі навколо своєї осі та Сонця, Місяця та Зірок по небозводу - величини несумірні між собою. До того ж Земля навколо Сонця, а Місяць навколо Землі рухаються не по колу, а по еліпсу. Цей рух гальмується взаємним тяжінням, змінюється в залежності від змін орбіт руху, від орбіти руху Сонця в Галактиці тощо. Так, наприклад, від весняного рівнодення до весняного рівнодення Сонце в 1900 року проходило, в середньому, за 365,242196 дня; зараз - 365,242190 дня, а в 2100 році - буде лише 365,242184 дня. Отже, через 200 років Сонце прискорить свій рух на небозводі за рік на 0,000012 дня, або на 1,0368 секунди. З цього можна зробити висновок, що наша Земля неухильно “падає” на Сонце. Змінює свій рух і Місяць. Так, в 1900 році від новомісяччя до новомісяччя проходило 29,530886 дня, зараз - 29,5305889, а в 2110 році - буде 29,5305891. Отже, за 200 років рух місяця навколо землі продовжиться на 0,0000005 дня, або на 0,0432 секунди. З цього можна зробити висновок, що в далекому майбутньому Місяць відірветься від Землі в космічний простір і стане самостійною планетою. Ще з більшими темпами уповільнюється (головним чином під впливом тяжіння місяця) обернення Землі навколо своєї осі. Хоча зазначені вище величини прискорення/гальмування рухів, та залишені нами поза увагою відрізки несумірності мізерні, - за століття і тисячоліття вони дають значну абсолютну величину.

Календарі та літочислення народів світу.

За 1.400 років до нашого літочислення у вжитку єгиптян був дуже близький до нашого Сонячно-місячний календар, в якому рік складався з 365 днів та одного додаткового вихідного дня через кожні чотири роки. Рік поділявся на 12 місяців. В Месопотамія - населення, що мешкало між двома річками, Тигром і Євфратом, - ще 3-4 тисячі років тому на честь видимих і рухливих по небозводу семи світил - Сонця, Місяця та п’яти планет: Меркурія, Венери, Марса, Юпітера і Сатурна - було названо дні, сукупністю яких вимірювали такий проміжок часу, як тиждень. Пізніше під такий календар було підведено “наукову” базу грецьким астрономом Птоломеєм Клавдієм (90 -160), що увійшов в історію як творець Геоцентричної системи Всесвіту. (Див. Малюнок.) Більший проміжок часу визначався за фазами місяця. З 8 століття там було введено річний місячний календар, відлік часу по якому розпочинався з дня літнього сонцестояння (з 22 червня). Самі роки у Вавілоні почали рахувати з часу знаменитого царя Набонасара (747-734 до нашої ери).

У народів Далекого Сходу (Китай, Японія, В’єтнам тощо) свої календарі з врахуванням положення Сонця та Місяця. Новий рік у них розпочинається в лютому-березні під час “Чорного Місяця”, коли місяць знаходиться на прямій лінії між Сонцем та землею, а тому зовсім “не світиться” для землян. Кожен рік називається іменем тої чи іншої тварини та її кольору. Наш, 1999 рік з квітня місяця у країнах індуїзму та буддизму (Південно-східної Азії) матиме назву року Червоної Кицьки; у Китаї з лютого місяця - рік Сірого Зайця. З різного поєднання тварин з кольорами утворюється коло в 60 років, по завершенню якого розпочинається новий цикл. В Японії та Китаї історичні відрізки часу називаються у них епохами того чи іншого імператора. Зараз країни Далекого Сходу офіційно перейшли на християнський григоріанський календар, а 60-річний цикл своїх давніх років вживають в побутових та релігійних святах.

Американське плем'я майя користується одноразово трьома календарями: Довгий, Релігійний і Громадянський. Довгий календар розпочав лік з моменту створення світу, що за віруванням племені майя було здійснено 67 мільйонів років тому, і закінчиться 23 грудня 2012 року. Кожен період і день цього календаря має свою назву. Це самий довгий календар серед календарів всіх народів світу. Громадянський календар, за яким здійснюється вимір суспільних подій, складається з 584 днів (18 місяців і 20 днів). Це єдиний в світі календар, що визначається за положенням на небосхилі планети Венери. За релігійним календарем майя вшановують богів. Це - календар сонячно-місячний і складається з 12 місяців. Перший день кожного місяця вважається днем нульовим. Між кінцем минулого та початком наступного року вставляється декілька днів для того, щоб новий рік розпочати з новомісяччя. Кожний місяць розпочинається не з першого числа, а з числа нульового. Аналогічним до календаря племені Майя був піктографічний календар американського племені Ацтеків (Див. малюнок).

Греки своє літочислення вели по підрахункам кількості Олімпіад, починаючи з 776 року до нашої ери. Згодом греки від єгиптян запозичили календарний рік в 365 днів, а від вавілонян - семиденний тиждень. В той же час вони намагалися якось узгодити фази місяця з положенням Сонця і утворили 12-тимісячний річний календар. В 432 році до нашої ери афінський астроном Метон вирахував, що 19 років по Сонцю вміщають в собі 235 повних циклів Місяця. В історію цей підрахунок увійшов під назвою “Цикл Метона”. В 325 році до нашої ери грецький астроном Калліп уточнив, що чотири сонячних років по 19 (4 х 19 = 76 років) вміщають в собі 939 повних циклів місяця. Пізніше його співвітчизник Гіппарх уточнив попередні підрахунки зв’язку фаз місяця с сонячним роком. Підсумки досліджень грецьких вчених було згодом покладено Дионисієм Малим в основу реформи календаря Римської імперії і запровадження нашого, сучасного календаря.

Календар Римської імперії

Коли римляни вирушили за межі свого міста і поклади початок створенню світової Римської імперії, вони були відсталими в культурному відношенні людьми. Календарний рік у них спочатку складався з 10 місяців по 36 днів. Новий рік вони розпочинали з весняного рівнодення і перший місяць, Березень, назвали іменем бога війни Марса (Martus, Marzus); другий, Квітень, - Апрельом; третій, Травень, на честь богині Майї - Маєм (Maj); четвертий, Червень, на честь богині Юнони, - Іюнем (Juny) , а решту - числами за їх порядком: П’ятий (Quntilius), Шостий (Sextilius), Сьомий (Septembrius), Восьмий (Octembrius), Дев’ятий (Novevmbrius) і Десятий (Decembrius). Від римлян ці назви увійшли у всі сучасні германо-латинські мови. Відрахунок років вони почали з заснування Риму, що на їх думку сталося в 754 році до нашого літочислення. Між кінцем попереднього та початком наступного року були позакалендарні дні, що відводилися для святкування та розрахунків боржників з кредиторами. Офіційна влада Риму, що виконувала функції жерців, оголошували початок та кінець державного року. Дуже скоро це “оголошення” стало прибутковою справою, бо могло по волі правителів-жерців прискорити або продовжити термін розрахунку з боргами. Щоб уникнути цих зловживати, наступник Ромула цар Нума Помпілій (715-673) між Груднем(Децембріусом) і Березнем(Мартусом) увів додаткові по 30 днів два місяці - Лютий (Februarius) і Січень (Januariuus). Таким чином календарний рік набув 12-ти місяців по 30 днів, а зайвих 5-6 днів залишалося римлянам для зимових свят.

В 46 році до нашої ери вчений грек Созіген переконав Гай Юлія Цезаря, що обіймав на той час посаду “Вічного диктатора” (Dictator in perpetuum), здійснити реформу календаря, призвівши його у відповідність з сонячним роком. Созігенів календар, не рахуючись зі станом фаз луни, мав 365ј днів на рік, що лише на 10 хвилин і 15 секунд більше справжнього сонячного року. А тому в кожних трьох роках підряд було 365 днів, а на четвертий - для надолуження пропущених четвертинок дня - 366. “Вічний диктатор” прислухався до порад Созігена і рішуче перетрусив традиційний для Риму календар. Він переставив січень і лютий на ті місця, які вони займають і зараз. Виходячи з державних міркувань, Цезар оголосив, що Рим було засновано 1 січня, а тому переніс з 1 березня на 1 січня святкування Нового року. Згідно з порами року від поділив рік на 4 квартали, в кожному з яких було 91-92 дні. Для наповнення року 365 днями Цезар додав до кожного з непарних місяців (3, 5, 7, 9 і 11) один день, і в них стало рахуватися 31 день. А кожного четвертого року додавався один додатковий день. Цей додатковий день вставлявся після 6 лютого і називався двічі шостий (bis-sextus). На завершення Гай Юлій Цезар п’ятий місяць, Квінтілій, - місяць свого народження - перейменував в Юлій. Календар запроваджено в дію 1 січня 709 року від заснування Риму; по нашому літочисленню - 1 січня 45 року до нашої ери.

Після смерті Гай Юлія Цезаря оголошення Нового року залишилося в руках офіційних жерців. Останні не вчиталися в календарний декрет Цезаря і оголошували високосним кожний третій, а не четвертий рік. Таким чином за 36 років календар забіг вперед на З дні. В 9 році до нашої ери, щоб виправити становище, імператор Август наказав 12 років не призначати високосних. Принагідно Його Імператорська Величність погодилися, щоб шостий місяць календаря, Секстілій, відтепер називався Августом. А щоб Август нічим не був менший самого Липня (місяця Юлія Цезаря), то від Лютого (Февралія) забрали спочатку один день для серпня (Августа), а потім ще один - для Січня, місяця римського міського Бога Януарія. Таким чином лютий залишився з 28 днями та у високосний рік йому добавляли двічі шосте число. За календарем закріпилася назва Юліанського і під цим іменем в Римській імперії та у всіх християнізованих країнах він діяв до кінця 16 століття, в царській Росії - до 1918 року, а в Греції до 1923 року. Православні церкви Росії, Грузії, Єрусалиму, Сербії, України користуються юліанським календарем до цього часу. Правда, на відміну від декрету Гай Юлія Цезаря православна церква відзначає Новий рік не 1-го січня, а 1-го вересня, а за їх літочисленням зараз завершується 7.5506 рік від “створення світу”.

Календар Гай Юлія Цезаря не знав семиденного тижня. В ньому Середина,15 число, кожного місяця називалося Ідою. Дні першої половини місяця називалися числом днів до Іди. Наприклад: третій день до березневих Ід, чи одинадцятий день до жовтневих Ід. Перше число місяця називалося Календою. Після Ід дні місяця називалися числом днів до чергової Календи. Так, Гай Юлія Цезаря було убито в 708 році в день березневих (мартовських) ід, тобто, - 15 березня 44 року до нашої ери. Особливою шаною було оточено 9-ті числа кожного місяця - Нони.

Іди, Календи і Нони були у римлян днями відпочинку та святкування. З кінця 1 століття в Римській імперії запроваджується календарний тиждень, дається назва семи днів. В 274 році імператор Авреліан (270-275) оголошує Неділю (День бога Сонця) єдиним і загальним для всієї імперії святковим днем. Іди, Нони і Календи було вилучено з юліанського календаря.

Календарні дати новозавітних подій.

Автори тексту книг Нового Завіту не користувалися Римським календарем. Часовим орієнтиром у них був, відрахунок років від початку відновлення Єрусалимського храму Іродом Великим, чи з проведення другого перепису за імператора Августа, чи за початком правління імператора Тіберія; пори року - по святам іудейської релігії, а дні - згідно семиденного біблійного тижня, що його було запозичено у вавілонян.

В книгах Нового завіту немає свідчень про вживання християнами іудейського місячного чи річного календаря. Іудейський релігійний календар було розписано в Біблії. Проте цей календар був суперечливим. В ньому місяці називалися по-різному, а одне і те є свято призначалося, в залежності від погоди та стану дозрівання урожаю, припадало на різні дати. Євреї практично користувалися спочатку вавилонським, а потім - близьким до нього календарем елінських держав. Лише в 359 році іудейський Синедріон під керівництвом уславленого рабина Гіллєля Другого запроваджує новий сонячно-місячний календар, що до цього часу визнається в іудейській релігії, є офіційним календарем держави Ізраїль. В ньому здійснено спробу поєднати юліанський сонячний календар з біблійно-вавілонським місячним календарем. В основу узгодження сонячного року з фазами місяця Гіллель поклав 19-річні цикли грецького астронома Метона. В ньому за 19 років - 7 високосних, з додатковим днем в місяці Кіслєв. Це допомогає узгоджувати початок місяця з настанням місяця-молодика. А що не відстати від сонячного(тропічного) року то раз в 19 років між шостим місяцем Адор і сьомим - Нісан вставляється додатковий місяць, що називається "Другий Адор". В цьому календарі місяців на рік може бути то 12, то 13, а днів у місяці то 29, то 30. Рік в іудейському календарі і зараз може нараховувати 353, 354 чи 355 днів, а високосний дев’ятнадцятий - 383, 384 чи 385 днів. Новий місяць оголошувався лише після того, коли не менше два чоловіка з Єрусалиму побачать на небі місяць-молодик та повідомлять про це первосвящеників. А тому похмурі дні могли затримати оголошення наступного місяця на 3-5 дні. При цьому свята в Палестині мають відзначатися в чітко означену дату, а поза Палестиною - на наступний день після цього... Все це утруднювало християнам з неєвреїв користування таким календарем.

В книгах Старого Завіту є багаточисельні згадки про таку одиницю часу як рік. Так, перераховуються роки життя допотопних патріархів (Буття, розділ 6); зазначається, що євреї йшли пустелею з Єгипту до Палестини 40 років; вказуються роки життя царів тощо. Але на підставі цього неможливо точно встановити, скільки саме днів чи місяців продовжувався біблійний рік. У всякому разі він ніяк не дорівнював нашому року. А тому богослови до цього часу не дійшли спільної думки з приводу календарних дат тих чи інших біблійних подій. В 359 року за ініціативою того ж голови Синедріону Гіллєль Другого в іудейській релігії запроваджено літочислення “від створення світу”, що сталося, згідно його підрахунків за текстом Біблії, в 3761 році до нашої ери. Іудейська релігія вважаю, що Бог створив світ восени. А тому і новий рік в іудаїзмі розпочинається з осіннього місяця Тішрі, перше число якого припадає на вересень за юліанським календарем, точніше - на новий місяць вересня.

Це літочислення є зараз офіційним в державі Ізраїль. За цим літочисленням ми живемо зараз в 5.760 році від створення світу. Немає ніяких свідчень, щоб християни якимось чином скористалися іудейським літочисленням.

Імператор Юстиніан І (482-565) запровадив у Візантійській імперії християнське літочислення від створення світу, яке за підрахунками православної церкви було здійснено 1 вересня 5508 року до нашої ери. За цим літочисленням почали фіксуватися всі події, в тому числі і в наших староруських літописах. Цього літочислення до сьогоднішнього дня дотримується православна церква. В ній і Новий рік розпочинається не з 1 січня, як то було в юліанському календарі, і не з 1 березня, як то відзначалося у більшості народів помірного географічного поясу, а з 1-го вересня. Ірландський архієпископ Джеймс Ушер (†1656 р.) вирахував, що світ було створено 23 жовтня 4004 року до нашої ери. Сучасник Ушера, англійський богослов Джон Ляйтфут уточнив, що Бог закінчив творити світ о 9 годині ранку 23 жовтня 4004 року до Різдва Христового. Католицька та протестантські церкви сприйняли цю дату. Проте в історії християнства і до Ушера-Ляйтфута і після них вказувалися різні дати "Створення світу" Так, видатний християнський богослов 3-го століття Юлій Африкан вважав, що світ було створено за 5500 років до народження Ісуса Христа; Іполит, папа римський (217-235) - за 5502 років; знаменитий богослов і церковний історик Євсевій, архієпископ Кесарійський (260-339) доводив, що світ було створено за 5198 років до народження Христа; Бєда Вельмишановний - в 3958 році; відомий астроном Кепллер(1571-1630) з посиланням на біблійні тексти та свої наукові знання доводив, що світ було створено в 4977 році до нашої ери; італійський славетний художник Мікель Анджелло - в 3641 році; ряд протестантський богословів 17-го століття прийняли було дату рабина Гіллєль і призначили кінець світу на 2239 рік. Загалом же, в християнстві до цього часу існує декілька десятків вказівок на зовсім різні дати створення світу.

Запровадження сучасного літочислення.

Перші християни, що всі до одного були євреями, дотримувалися іудейського релігійного календаря. Коли християнство почало наповнюватися неєвреями, що поступово потіснили, а потім і зовсім витіснили євреїв, то в їх ужиток поступово входить офіційний календар Римської імперії, тобто - юліанський календар, і літочислення від створення Риму. В кінці 3 століття в Римській імперії було офіційно запроваджено новий відлік років з 284 року - від початку правління римського імператора Діоклетіана(284-305).

В 31 році ери Діоклетіана (в 1079 році від заснування Риму, або в 325 році нашого літочислення) імператор Костянтин Великий (306-337) оголосив християнство державною релігією Римської імперії. В тому ж таки році він скликав в малоазійському місті Нікея Перший Вселенський Собор християнської церкви. Під головуванням непохрещеного імператора, що носив титул первоверховного жерця язичницьких богів Риму, 318 архієреїв - отців церкви - уклали і затвердили Символ віри (стислий виклад християнського віровчення), оголосили анафему єретику Арію, а потім за вказівкою того ж імператора Костянтина зайнялись проблемами святкування Пасхи.

Згідно уже сформованому на той час християнському віровченню, Ісус Христос викупив людство своєю смертю на хресті напередодні єврейської Пасхи. А тому частина християни святкували акт свого спасіння тоді, коли євреї відзначали свій Пейсаг. Але своє свято євреї відзначали не за юліанським календарем, а за своїм, біблійним. В такому разі частина християни про день свого свята спасіння довідувалися, як правило, у євреїв. Друга частина християн відзначала Пасху в час рівнодення. Значна частина християн з язичників відзначала Пасху не як день смерті, а як день воскресіння Христа. А воскресіння Ісуса , за розповідями євангелій, сталося на третій день після іудейської пасхи, в неділю. Проте іудейська Пасха хоча і відзначається точно 15 нісана за біблійним календарем, але може припадати на будь-який день тижня і траплятися в проміжку часу від одного дня до астрономічного весняного повномісяччя - до одного-двох днів після нього...

Одним словом, дата свята Пасха поставила перед отцями І-го Вселенського собору ряд важких календарних проблем, гострі суперечки з яких точилися поміж християнськими громадами ще з кінця 2-го століття і не вщухали до сьогоднішнього дня. Нікейський собор, за приписом імператора Костянтина, прийняв рішення відзначати Пасху не разом з іудеями, а після них. А щоб такого співпадання не було, то узаконили відзначати Пасху завжди в перший день тижня - в неділю - після весняного рівнодення. Назву ж першого дня тижня з “Дня сонця” замінили на Неділю, по-грецькому - на “Воскресіння” (?????????, Анастасіс). Пізніше владою Римської імперії всім християнам було наказано святковим днем вважати не суботу, як то написано в Біблії, а звичну для імперії неділю - День Сонця.

У всіх чотирьох євангеліях сказано, що Христа розіп’яли в п’ятницю, а він воскрес на третій день - у неділю. Три євангеліста: Матвій, Марко і Лука одностайно зазначають, що в ту п’ятницю було свято іудейської пасхи. По своїй наївності отці Нікейського собору думали, що вони таким чином розійдуться з іудейською Пасхою і утримають собі неділю зразу ж після весняного рівнодення. Але вже тоді вченим було відомо, що за юліанським календарем астрономічне рівнодення уже припадало не на 21 березня, як то було визначено Созигеном-Цезарем, а на 19 березня. До того ж отці собору не врахували того, що за іудейським календарем пасха може наступити на один-два дні пізніше астрономічного весняного рівнодення та 21 березня за юліанським календарем. А тому уже через декілька років трапилося так, що християни, керуючись вказівками отців Нікейського собору, інколи стали відзначати свою пасху разом з пасхою іудейською, а через сотню років - навіть раніше іудеїв.

За узгодження пасхальних рішень Нікейського собору зі свідченнями євангелістів плідно взявся патріарх Олександрійський Кирило (375 - 444). Це був один з найбільш освічених людей свого часу, плідний богослов і монах-подвижник... Він перший викрив монофізичну єресь патріарха константинопольського Несторія, скликав у 431 в Ефесі Третій Вселенський Собор, на засіданнях якого головував; від імені всього собору прокляв монофізитство, а константинопольського патріарха Несторія позбавив сану і відлучив від церкви. Він перший увів в християнську церкву культ Діви Марії і присвоїв їй та відстояв назву - “Богородиця” (????????,Феотокос). Незадовго після його смерті християнська церква одностайно оголосила Кирила Олександрійського святим, його вшануванню відвела два дні кожного року (18 січня та 9 липня). Папа Лев ХІІІ в 1883 році оголосив Кирила Олександрійського Доктором церкви і цим самим поставив його богословський авторитет поруч з авторитетом святого Фоми Аквинського.

Кирило Олександрійський був людиною щирої віри, глибоких наукових знань і ... буйного характеру. “?aaiinou ii aic??h nia?aaao iy, iiaeeei a?aae iiy iii?aee neiaana Oai?””” (Ревність за Богом з’їдає мене, бо вороги мої забули слова Твої”), - виправдував Кирило словами псалмопівця Давида (Псалом 118, стих 139) свою поведінку. Ця велика людина після викладу своїх переконливих наукових і богословських слів зразу ж переходив до діла. Він перший в історії християнської церкви організував єврейських погром в найбільшій діаспорі євреїв - в місті Олександрія і очистив її від “христовбивць”. Він був натхненником знищення центра тодішньої “нехристиянської” культури - Олександрійської бібліотеки та вбивства директора цієї бібліотеки - вченого математика і філософа-неоплатоника Гіпатії.

Не виявляв поблажливості Кирило Олександрійських і до своїх церковних колег, з якими постійно конфліктував. Так, починаючи в святого Афанасія Олександрійського патріарший престол в цьому місті століттям переходив в родову спадщину. Афанасій передав патріаршество свому племіннику(сину) Петру; Петро - племіннику(сину) Феофілу; Феофіл - племіннику(сину) Кирилу; Кирило - племіннику Діоскору і так далі. І всі вони були людьми крутої вдачі. Діоскор наприклад, вславився як головний діяч Розбійничого Собору (449 рік), на якому патріарх Олександрійський доводив свою богословську правоту тортурами над прибулими архієреями. У вищій мірі інтелігентний константинопільский патріарх Іоанн Златоуст назвав було династію олександрійських патріархів “фараонами”, чим накликав на себе гнів Кирила Олександрійського. Останній прийняв активну участь в цькуванні Івана Златоуста (350-407), в наслідок чого константинопольського патріарха двічі зміщували з престолу і вислали помирати в засланні. Через 10 років після смерті Іоанна Златоуста визнали святим і його мощі перевезли в константинопольський храм Святих апостолів. Гострий на язичок Кирило не забув обіди і заявив: “Іван (Златоуст) такий же святий, як Іуда Іскаріотський - апостол”

Святий Кирило до своєї смерті трудився над складанням Пасхалії за правилами Нікейського собору. Дні святкування християнської Пасхи він встиг розписати на наступні 95 років, аж до 20-х років 6-го століття. Олександрійська Пасхалія було сприйнята всім християнським світом. В 6 століття настала нагальна потреба продовжити розклад святкування християнської Пасхи. За вирішення проблеми взялися папа римський святий Іоанн І (523-526). Через свого канцлера Боніфація він викликав з Константинополя знайомого їм обом монаха Діонісія. Останнього зарахували на посаду каноніка римської курії і доручили укласти продовження Пасхалії.

Діонісій, слов'янин за походженням, був на той час однією з найбільш освічених людей свого часу. За свою другорядну посаду в папській канцелярії та лагідний характер церковники прозвали його Незначним (Exiguus), або Малим (Runt). Всесвітній комітет з відзначення 2000-літнього ювілею, що розташований в Гринвічі, в своїх публікаціях зазначає, що Діонісій Малий - монах одного з англійських монастирів. Проте в Англії християнство почало проникати лише в шостому століття і ніяких монастирів там за життя Діонісія Малого не було. Усі старовинні грецькі та латинські документи зазначають, що Діонісій був скіфом. Вдаючись до родоводу знаменитого монаха, ми можемо з посиланням на документи та історичні обставини нагадати, що скіфи, як такі, розсіялися і перестали існувати ще в 1 столітті до нашої ери. А греки протягом наступних часів, аж до 10 століття нашої ери, називали скіфами і придніпровських слов’ян і жителів Київської Руси, а римляни - ще й задунайських “варварів”. Так, єпископ з північного Причорномор’я Умило (Умило - великий Ум),якого висвячував на архієрея сам Іван Златоуст, в документах Третього (431 року) Вселенського собору теж називається скіфом. Отже, Діонісій Малий був української крові.

 

Літочислення і Пасхалія Діонісія Малого.

Набожний Діонісій Малий, приступаючи до виконання доручення канцлера, запропонував, перш за все, відмовитися від літочислення за ерою Діоклетіана, - Римського імператора, що був одним з найбільших ворогів християнства, і рахувати роки від народження Ісуса Христа. Співставляючи євангельські повідомлення з історичними документами, він дійшов висновку, що Ісус Христос народився 525 років тому - в 754 року від заснування Риму, і запропонував вважати цей рік першим роком християнської ери.

За підтримки папи Боніфація ІІ Діонісій уклав новий цикл Пасхалії на основі постанови Першого Вселенського Собору з врахуванням змін в даті весняного рівнодення та днів святкування іудейської Пасхи. Для того, щоб розійтися з днем іудейської Пасхи, Діонісій Малий святкування християнської Паски відніс на першу неділю після 24 березня, після весняного рівнодення. Таким чином, якщо трапиться так, що після весняного рівнодення перша неділя припаде на 22, 23 чи 24 березня, то святкування християнської Пасхи переноситься на першу неділю після другого весняного місяця. Цим порушувалося правило Нікейського Собору про святкування Пасхи в першу неділю після весняного новомісяччя, але таким чином християнська Пасха ніколи не співпадала з іудейською

Укладаючи Пасхалію, Діонісій Малий враховував цикли грецького астронома Ментона, які вказували на те, що через 19 років числа сонячного року і фази місяця співпадають. При цьому вчений монах самотужки підрахував, що в юліанському календарі через 28 років дні тижня співпадають з усіма числами місяців. Отже, через (19 х 28) 532 роки за юліанським календарем почнеться новий круг повного співпадання чисел місяця юліанського календаря, днів тижня і фаз місяця.

Діонісій Малий написав Вічну Пасхалію, цикл якої розпочинається через кожні 532 роки. Це дало можливість не вираховувати щороку момент рівнодення, дату іудейської Пасхи та вгадувати неділю - досить подивитися у Вічну Пасхалію. За цією Пасхалією до цього часу відзначається свято Воскресіння Христа в Єрусалимській, Грецькій, Російській , Українській та греко-католицькій церквах.

Після смерті папи Боніфація ІІ простакуваті римські чиновники вигнали з папської курії всіх занадто розумних греків, в тому числі і Діонісія Малого. Запропоноване ним літочислення було відкинуте, а його Пасхалією стали користуватися анонімно. Лише через два століття видатний англосаксонський монах Бєда з Нортумбріана(673-735) звернув увагу на праці Діонісія Малого і взявся їх активно пропагувати. Бєда запровадив рахування років до народження Христа (Before Christ, B.C.) і таким чином провів суцільну хронологічну лінію від Створення Всесвіту через Народження Христа до сучасності. З цього часу почалося введення юліанського календаря та дионисієвого літочислення в побут спочатку церковного, а потім і державного життя християнських країн. Цей процес розтягнувся на століття. Так, в Росії юліанський календар та дионисієве літочислення було введено лише наказом царя Петра 1 січня 1700 року

Таким чином християнська Пасха відзначається завжди після весняного рівнодення, в першу неділю після другого дня іудейської пасхи в межах від 25 березня до 25 квітня юліанського календаря. З 532 року Пасхалія Дионисія Малого введена в дію і сприйнята всім християнством. Після кожних 532 років цикл цієї пасхалії розпочинається з початку.

Зі збігом часу та розвитком астрономічних знань Пасхалія Діонісія Малого почала відхилятися від правил Нікейського собору в напрямку відставання від моменту весняного рівнодення. За її розкладом свято Пасхи траплялося в неділю не першого, а другого повного місяця після весняного рівнодення. Причину цього вирахував неапольський вчений фізик і астроном Алоїз Луллій (†1576). Він зазначив, що юліанський календар довший сонячного і за 128 років відстає від астрономічного на 128 років. До 16 століття таких днів уже накопичилося 10. Для синхронізації у календарному році, згідно пропозиції Луллія, за 400 років повинно бути не 100 (не завжди кожен четвертий рік - високосний), а лише - 97 високосних років. Він запропонував провести відповідну реформу календаря, запропонував Пасхалію за новим календарем. На розбіжність юліанського календаря і сонячним, а звідсіль і "відхилення від норми" дня святкування Пасхи, звернули увагу учасники католицького Вселенського Тридентського собору (1545-1563) і доручили папі провести відповідну календарну реформу. Активну участь в обговоренні проблем календаря взяв представник папи на соборі в 1963 році кардинал Уго Бонкомпаньи. Одначе післясоборному папі Пію ІV (†1572) було не до календарних реформи, бо він був зайнятий проблемою фізичного нищення своїх конкурентів, банкетами, відпочинками з особами жіночої статі та наверненням в католицизм протестантів. Його наступник на папському престолі, болонець Уго Бонкомпаньи, папа Григорій XIII (1572-1585) увійшов в історію завдяки двом великим подіям. Він був натхненником злої пам’яті Варфоломіївської ночі (24 серпня 1572 року). В Парижі різанина протестантів-гугенотів безперервно продовжувалася три дні, а в провінціях не припинялася протягом двох місяців. Католицькими фанатиками було зарізано декілька тисяч "єретиків". Одержавши повідомлення про події Варфоломеївської ночі похмурий і злобний іспанський король Пилип ІІ перший раз в своєму житті засміявся, а Григорій ХІІІ замовив відомому художнику Варазі картину побиття єретиків в Парижі і наказав підписати: "Папа схвалює вбивство єретика Коліньї". Сам папа в побуті був людиною веселої вдачі, проводив час в оточенні митців, вчених, мудрих політичних діячів. Це він, папа Григорій ХІІІ згідно вказівок та за безпосередніми порадами видатного німецького математика Христофа Клавіуса (1537 - 1612). запроваджує замість юліанського календаря новий, який увійшов в історії як Григоріанський календар або Новий стиль.

Рік григоріанського календаря дорівнює 365.97/400 дня, що лише на 32,396 секунди більше менше справжнього сонячного року. Щоб втілити в життя календар такої точності у ньому запропоновано за 400 років вважати високосними не 100 (кожний четвертий), а лише 97 високосних років. Для досягнення цього всі роки з двома нулями на кінці ( всі сотні років) вважати високосними лише в тому випадку, якщо вони діляться на 400. Таким чином високосними роками будуть лише 1600, 2000, 2400, 2800... роки. А 1700, 1800, 1900, 2100, 2200, 2300, 2500, 2600 і 2700, хоча і діляться на чотири (згідно правилам юліанського календаря), але не є високосними. Ми вище зазначили, що і Григоріанський календар не досяг повної відповідності з астрономічним сонячним роком. Зробимо порівняння.

За 400 років Юліанський має в собі 146.100 днів; Григоріанський - 146097 дні. А за справжнім сонячним календарем за цей час виповниться 146.096,85 днів. Отже, за кожних 400 років Юліанський календар відстає від реального сонячного календаря на 3,15 дня ( З дні 1 годину 10 хвилин), а Григоріанський випереджує його на 0,15 дня ( 3 години 36 хвилин). Таким чином Григоріанський календар потрібно буде відвести назад на один день десь в 2.664 році.

В лютому 1582 року папа Григорій ХІІІ видав декрет про те, щоб після 4 жовтня 1582 року наступний день рахувати не 5, а 15 числом місяця. На григоріанський календар в тому ж таки 1582 році перейшла Італія, Іспанія, Португалія, Польща . Потестантські країни відкинули пропозицію папи, а решта католицьких країн вводила григоріанський календар протягом декількох століть. В Англії, наприклад, його запровадили лише в 1753 році. А в Росії - в лютому 1918 року декретом Радянської влади.

Григоріанський календар узгодив весняне сонцестояння з 21 березням, як то спочатку було зазначено в календарі юліанському, але призвів до неспівпадання святкування Пасхи в православній та католицькій церквах. У відповідності з новим, григоріанським, календарем було наново укладено розклад днів святкування Пасхи. Католицька церква слідує вказівкам Нікейського Собору і завжди відзначає Пасху в першу неділю після весняного рівнодення. Але таким чином католицька церква кожну п’яту Пасху відзначає або разом з іудеями, або й на декілька днів чи тижнів раніше, що ніяким чином не відповідає Євангельським розповідям. Православна ж церква, чітко слідуючи розрахункам Діонісія Малого та юліанському календарю, кожну четверту Пасху відзначає в Неділю не після першого, а після другого весняного повномісяччя, що порушує вказівки Нікейського собору. А розрахунки показують, що в 3.874 році Православна церква буде відзначати Пасху 21 травня, тобто - не в першому, а в третьому повномісяччі після весняного рівнодення. Нижче наводиться таблиця святкування Пасхи на найближчі 30 років та протягом десяти років 4-го тисячоліття.

 

Дати святкування Пасхи:

В католицькій церкві

за григоріанським

календарем

В православній

за григоріанським

календарем

церкві

за юліанським

календарем

4 Квітня 1999 11 Квітня 1999 29 Березня 1999

23 Квітня 2000 30 Квітня 2000 17 Квітня 2000

------------- ------------- -------------

15 Квітня 2001 15 Квітня 2001 2 Квітня 2001

31 Березня 2002 5 Травня 2002 22 Квітня 2002

20 Квітня 2003 27 Квітня 2003 14 Квітня 2003

11 Квітня 2004 11 Квітня 2004 29 Березня 2004

27 Березня 2005 1 Травня 2005 18 Квітня 2005

16 Квітня 2006 23 Квітня 2006 10 Квітня 2006

8 Квітня 2007 8 Квітня 2007 26 Березня 2007

23 Березня 2008 27 Квітня 2008 14 Квітня 2008

12 квітня 2009 19 Квітня 2009 6 Квітня 2009

4 квітня 2010 4 Квітня 2010 22 Березня 2010

------------- ------------- -------------

24 Квітня 2011 24 Квітня 2011 11 Квітня 2011

8 Квітня 2012 15 Квітня 2012 2 Квітня 2012

31 Березня 2013 5 Травня 2013 22 Квітня 2013

20 Квітня 2014 20 Квітня 2014 7 Квітня 2014

5 Квітня 2015 12 Квітня 2015 30 Березня 2015

27 Березня 2016 1 Травня 2016 18 Квітня 2016

16 Квітня 2017 16 Квітня 2017 3 Квітня 2017

1 Квітня 2018 8 Квітня 2018 26 Березня 2018

21 Квітня 2019 28 Квітня 2019 15 Квітня 2019

12 Квітня 2020 19 Квітня 2020 6 Квітня 2020

------------- ------------- -------------

4 Квітня 2021 2 Травня 2021 19 Квітня 2021

17 Квітня 2022 24 Квітня 2022 11 Квітня 2022

9 Квітня 2023 16 Квітня 2023 3 Квітня 2023

31 Березня 2024 5 Травня 2024 22 Квітня 2024

20 Квітня 2025 20 Квітня 2025 7 Квітня 2025

5 Квітня 2026 12 Квітня 2026 30 Березня 2026

28 Березня 2027 2 Травня 2027 19 Квітня 2027

16 Квітня 2028 16 Квітня 2028 3 Квітня 2028

1 Квітня 2029 8 Квітня 2029 26 Березня 2029

21 Квітня 2030 28 Квітня 2030 15 Квітня 2030

------------- ------------- -- -----------

-----------------------------------------------------------------

22 Квітня 4091 29 Квітня 4091 1 Квітня 4091

6 Квітня 4092 18 Травня 4092 20 Квітня 4092

29 Березня 4093 10 Травня 4093 12 Квітня 4093

18 Квітня 4094 25 Квітня 4094 28 Березня 4094

3 Квітня 4095 15 Травня 4095 17 Квітня 4095

25 Березня 4096 6 Травня 4096 8 Квітень 4096

14 Квітня 4097 28 Квітня 4097 31 Березня 4097

6 Квітня 4098 11 Травня 4098 13 Квітня 4098

19 Квітня 4099 3 Травня 4099 5 Квітня 4099

 

 

А ось які календарні співвідношення між днями святкування Пасхи в іудаїзмі, католицизмі та православ’ї спостерігаються в наші дні:

Дні Пасхи

(за сучасним, григоріанським календарем)

Рік

В іудаїзмі

В католицькій церкві

В православній церкві

1999.

2 квітня. П’ятниця

4 квітня. Неділя.

11 квітня. Неділя.

2000.

21 квітня. П’ятниця.

23 квітня. Неділя.

30 квітня. Неділя.

2001.

9 квітня. Понеділок.

15 квітня. Неділя.

15 квітня. Неділя

2002

29 березня. П’ятниця.

31 березня. Неділя.

5 травня. Неділя.

2003

18 квітня. П’ятниця.

20 квітня. Неділя.

27 квітня. Неділя.

2004

7 квітня. Середа.

11 квітня. Неділя.

11 квітня. Неділя.

2005

25 квітня. Понеділок.

27 березня. Неділя.

1 травня. Неділя.

2006

14 квітня. П’ятниця

16 квітня. Неділя.

23 квітня. Неділя.

Як бачимо, католицька церква в 2005 році буде відзначати Воскресіння Ісуса Христа за чотири тижні до свята іудейської Пасхи. А це суперечить розповідям всіх авторів новозавітних книг про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Варто також зазначити, що в 2002 році православна церква буде святкувати День воскресіння Ісуса Христа через п’ять тижнів після іудейської Пасхи і в першу неділю другого після весняного рівнодення повного місяця. А це суперечить і євангельським розповідям і постанові Нікейського собору.

В православній церкві ведуться гострі дискусії з приводу переходу на григоріанський календар. Частина православних церквів уже перейшла на новий календарний стиль. Найбільший супротив григоріанському календарю чинить Російська православна церква. На засіданні Священного Синоду Московської патріархії в грудні 1998 року ухвалено таку постанову: “Свідчити, що в нашому церковному середовищі юліанський календар (старий стиль) ототожнюється з частиною національної духовної традиції, відданість якій стала нормою релігійного життя мільйонів людей. У зв’язку з цим ясно заявити, що питання про зміну календаря в нашій церкві не стоїть”.

А тепер звернемося до дати народження Ісуса Христа.

Коли народився Ісус Христос?

У Діонісія не було твердих підстав визначити рік народження Ісуса Христа. За вихідну посилку він прийняв початок Олександрійська пасхалія, як розпочинала свої розрахунки не з часу воскресіння Спасителя, а з дати Іудейської Пасхи в 754 році від заснування Риму. Олександрійська церква тоді вважала, що Ісус Христос народився в п’ятницю в день іудейської Пасхи 8 квітня 754 році за римським календарем. Ця дата була близька до євангельських повідомлень про народження Ісуса Христа. Близька, але не точна. Олександрійці, а за ними і Діонісій Малий в своїх розрахунках спиралися на повідомлення євангелія від Луки.

Коли укладалася Олександрійська Пасхалія в християнській церкві ще були в ужитку біля сорока Євангелій. На Карфагенському Соборі 394 року з цього числа відібрали лише 4 - Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Серед них найбільш досконалим з літературної точки зору було Євангеліє від Луки. Її автор вільно володів грецькою мовою, в свому тексті наводив багато історичних фактів та документів. І хоча його факти та документи не витримали наступної історико-наукової критики, в свій час вони справляли враження на необізнаних читачів.

Звернемося до аналізу євангельських текстів.

Євангеліст Лука пише, що Ісус розпочав свою проповідницьку діяльність в 30 років , в 15-ий рік правління кесаря Тіберія. Тіберій же став кесарем і соправителем Августа в 13 році н.е, а після смерті Августа - в 15 році до нашої ери (в 784 році від заснування Риму) - одноосібним імператором Римської імперії. Якщо Ісусу Христу в 15 рік правління Тіберія було 30 років, то він народився в 784 - 30 = 754 від заснування Риму.

Рахуючись з повідомленням Євангелія від Луки та олександрійськими патріархами, Діонісій Малий припустився півтори помилки. Половина цієї помилки полягала в тому, що в римській арифметиці того часу не було нуля, і Діонісій змушений був означити народження Ісуса Христа реальним числом “Рік Один”. Але Ісусу Христу “Один рік” виповниться лише через 12 місяців. Таким чином до літочислення, яке ведеться від року народження Ісуса Христа, Діонісій Малий помилково добавив один рік. Цю помилку закріпив Бєда Вельмишановний, який увів “ВС” - облік років до народження Христа. У нього перший рік до народження Христа співпадає з першим роком народження Христа. Але один рік до народження і один рік після народження дають загалом 2 повних роки.

Суттєва ж помилка автора нашого літочислення полягала в тому, що він не врахував інших розповідей євангелістів та свідчень ранніх діячів християнської церкви про дату народження Ісуса Христа. А в його час, в час Діонісія Малого, євангельські розповіді про народження Ісуса Христа обросли низкою святкових обрядів, що спиралися не на розповіді Луки, а Матвія. Правда, за євангельськими розповідями будь-якого євангеліста, чи всіх їх разом узятих, установити дату та день народження або смерті і воскресіння Ісуса Христа рішуче неможливо. Богослови високої наукової кваліфікації в наслідок ретельного вивчення новозавітних текстів у їх співставлення з реальними історичними даними та природними факторами дату народження Ісуса Христа відносять від 8 року до нашої ери до 3 року нашої ери. Загалом, церковні історики зійшлися на даті 4 рік до нашої ери, як даті народження Ісуса Христа. Ніхто з серйозних церковників та богословів зараз не твердить, що наше літочислення та 2000 років відраховуються від народження Ісуса Христа. Навіть в Енцикліці з нагоди 2000-го року папа римський визнає невідповідність нашого літочислення даті народження Ісуса Христа. Він відзначає, що євангельські свідчення про дату народження Ісуса Христа є не історичними документами, а "документами віри". І далі: "Якщо утриматися від відповіді на запитання про точну дату народження Христа", то ми можемо говорити про те, що "пройшло 2000 років від народження Христа". Католицька церква зробила було офіційну заяву, що 2000 років з дня народження Ісуса Христа виповнилося в 1996 році. На честь такого висновку американський професор стародавньої історії Прінстонського Університету Глен Боверсок склав жартівливу пісеньку, яку почали виспівувати його студенти:

...Just remember the jingle

'Hark the herald angels roar,

Christ was born in B.C. four.

В найбільш ранньому євангелії від Марка нічого не сказано ні про народження Ісуса Христа ні про його вік. В євангелії від Матвій зазначається, що Син Божий народився тоді, коли царем в іудеї був Ірод Великий. Довідавшись про народження у Віфліємі нового Царя іудейського, Ірод наказує знищити там усіх дітей віком до двох років (Матвія, 2:16). Батьки Ісуса тікають з ним до Єгипту і знаходяться там аж допоки не помер цар Ірод.

До нас дійшли детальні описи життя Ірода Великого його близьким родичем, філософом Філоном Олександрійським (†50 р. н.е.), істориком Йосипом Флавієм (37 - 95) та римських офіційних хронік. Нам зараз достеменно відомі багато державних та побутових фактів з життя останнього царя Іудеї. І хоча автори письмових свідчень всі до одного були негативно налаштовані до Ірода Великого. приписують йому багато справжніх і вигаданих брутальностей, жоден з них не згадав про знищення немовлят у Віфліємі.

Ірод помер в 750 році від заснування Рима, в місті Єрехоні після місячного затемнення, яке тоді трапилося з 12 на 13 березня, і перед іудейською Пасхою, що відзначалася тоді 12 квітня. А оскільки Ірод, за повідомленням євангелія від Матвій наказав вбивати дітей від двох років і нижче, то дату народження Ісуса Христа слід розмістити щонайпізніше між 6 та 4 роком до нашої ери.

Адвентисти, що у вирахуванні дати Другого пришестя Христа і кінця світу спираються на пророцтва Данила про сімдесят сідмин ( 9:24-27 ), що за їх тлумаченням дорівнюють 490 рокам, приходять до висновку, що Христос народився у 2 році до нашої ери. При цьому вони посилаються на десяток видатних діячів християнської церкви 2 - 4 століття. Справді, такі відомі церковники, як Юстин Мученик і Філософ (†166 р.), Іріней Ліонський (†202 р.), Климент Олександрійський (†215 р.), Тертуліан (†220 р.), Оріген (†254), р.), Євсевій Кесарійський (†338 р.), відомий церковний історик Єпіфаній (4 століття) і навіть один з перших західноєвропейських істориків Орозій (8 століття), користуючись самими різними календарями та літочисленнями (римським, грецьким, вавилонським, ерою Діоклетіана, іудейським) скрізь зазначають, що Ісус Христос народився в 2 році до нашої ери.

Правда, і в євангеліях і в творчості церковних діячів 2-5 століть можна вичитати і другі дати народження Ісуса Христа. Так, як ми уже зазначили вище, ієрархи Олександрійської церкви майже одностайно визнавали народження Ісуса Христа в 754 році від заснування Риму, тобто в 1 році нашої ери. Проте Климент Олександрійський свідчив, що Ісус народився 18 листопада 3 року до нашої ери. З цієї точки зору варто звернути увагу також на повідомлення євангеліста Іоанна про розмову Ісуса Христа з іудеями на початку своєї проповідницької діяльності в Єрусалимському храмі. При цьому іудеї зазначають, що Єрусалимський храм уже будується 46 років (2:20). Відомо, що Ірод Великий розпочав відбудовувати і перебудовувати Єрусалимський храм 1-го Нісана (за єврейським місячним календарем) 732 року від заснування Риму.Якщо від цього часу пройшло 46 років, то Ісус Христос вів розмову про храм з іудеями в (732+46 =) 778 році. А якщо Ісусу Христу в цей час було, за твердженням Луки (3:23), 30 років, то він, Христос, народився в (778 - 30 = ) 748 році, тобто в 6 році до нашої ери.

Ряд вчених пропонують визначити рік народження Ісуса Христа за появою на небі Віфліємської зірки. В євангелії від Матвія пишеться, що час народження Ісуса Христа супроводжувався появою на небі яскравої зірки, по якій “східні чаклуни” дізналися про народження у Віфліємі Спасителя і прийшли йому поклонитися (2:1-12). Астрономи висловлюють припущення, що за Віфліємську зірку тогочасні люди могли сприйняти співпадання не небесній сфері розміщення декількох планет, комету або... НЛО. Що говорити про тогочасних людей, якщо і наші сучасники з Мукачево зближення планети Венери і Юпітера теж прийняли за НЛО, що активно пропагувалося нашими, українськими телерадіокомпаніями протягом останнього тижня лютого цього року! За сучасними дослідженнями відомих астрономів і богословів співпадання (журналісти називають це “Парадом”) планет Сатурна Юпітера і Марса відбулося в 7 році до нашої ери, а в 3 році до нашої ери на небозводі зійшлися планеті Юпітер та Венера з яскравою зіркою Регулус. Сучасні богослови не допускають того, щоб східні (мабуть - персидські) чаклуни-мудреці могли спутати збіг планет з зіркою, тим більше, що справжня зірка чи то й планета не могла зупинитися над будинком, в якому перебував Ісус Христос(Матвія, 2:9). Висловлюється припущення, що Віфліємською зіркою могла бути комета Галлея, що появилася на небосхилі в 12 році до нашої ери, а потім приходить до нас через кожні 76 років. Але і це припущення виявляється марним в справі встановлення дати народження Ісуса Христа.

В євангелії від Луки народження Ісуса Христа пов’язується з “наказом імператора Августа про перепис на всій землі“. При чому уточнюється, що “Це був перший перепис в часи, коли в Сирії правив Квіріній” (2:1-2). Далі читаємо, що перепис вимагав від кожного йти записуватися в то місто, де народилися його батьки. Названий батько Ісуса, начебто, змушений був піти у Віфлієм, де 1020 років тому народився його далекий предок - цар Давид (2:3-4).

При з’ясуванні дати народження Ісуса Христа богослови намагаються обійти це історичне повідомлення євангеліста Луки. Справді, хто оце буде пам’ятати свого такого далекого предка? А протягом тисячі років, що?, всі нащадки царя Давида народжувалися лише у Віфліємі? Відомо, що уже наступник Давида Соломон та решта всіх царів Іудейських народжувалися в Єрусалимі. До того ж, як ото чоловік Марії Діви міг бути нащадком царя Давида, якщо всіх до ноги нащадків Давида знищив вавилонський цар Навуходоносор? (Єремія, 52:9-11; 22:28-30). До всього цього Квіріній став правителем (прокуратором, губернатором) Сирії в 6 році нашої ери, через 10 років після смерті Ірода Великого. А за царя Ірода Іудея була самостійною державою і декрети Августа про перепис населення на Іудею не поширювались. За своєї ініціативи залежний від Августа Ірод Великий перепису проводити не міг, бо іудейська релігія суворо забороняє таке робити. В Біблії розповідається, що перепис населення - це великий гріх, якого Бог не міг простити навіть своєму улюбленцю царю Давиду (2-га Царств розділ 24).

Після смерті Ірода Великого Іудея втрачає свою державну самостійність і перетворюється на провінцію Римської імперії. Протягом 2-3 років нашої ери римська влада примусила іудейських вельмож і достойників виголосити і підписати клятву на вірність Батьку Вітчизни (Pater Patriae), тобто - Августу. Іосиф Флавій відзначає, що 6.000 фарисеїв відмовилися принести клятву імператору і що їх за це ніхто не покарав. Одноразово з цим римська влади довела до жителів Іудей належний ценз - сплату річного податку, збір якого було доручено митарям (податковим інспекторам) з іудеїв. Можливо, автор євангелія від Луки саме цей підпис на вірнопідданість та накладення податків вважає переписом населення по всій землі?

За часів Августа по всій Римській імперії проводилося 3 переписи населення: в 28 році до н.е., в 8 році до н.е. і в 14 році н.е. Жоден з вказаних років і близько не підходить до дати народження Ісуса Христа. За наказом Августа переписувалися лише ті, хто мав римське громадянство, яке вельможним інородцям надавалося лише за особливі заслуги і як виняток. Август незадовго до своєї смерті наказав на двох бронзових пластинах описати з його власних слів свої найбільш величні вчинки. Пластинки зберігаються до цього часу. В них імператор хвалиться, окрім іншого, своїми трьома переписами, згідно яких на початку його правління, в 28 році до нашої ери, римських громадян було 4.063.000 чоловік, у 8 році до нашої ери - 4.233.000, а в 14 році нашої ери - 4.937.000. Отже, вказівка Луки на “перший перепис по всій землі”, та на “правителя Сирії Квірінія”, як і на несуразну вимогу йти на перепис “в місце походження” свого тисячолітньої давності предка, не дає ніяких підстав для встановлення дати народження Ісуса Христа.

Ювілейні урочистості з нагоди 2.000 року.

З нагоди наступного третього тисячоліття папа Іван-Павло Другий ще в 1994 році опублікував спеціальну енцикліку: "Tercio Millenio Advenieta". З кінця 80-х років нашого століття світова громадськість розпочала підготовку до відзнак ювілейного 2.000-ого року. В країнах поширення християнства почали створюватися комітети “Millenium” (Тисячоліття), які об’єдналися між собою у всесвітньому масштабі. Центр останнього знаходиться в англійському місті Гринвіч, через яке проходить Нульовий географічний Меридіан. Урочистості будуть відзначатися протягом 2000-го та 2001-го років.

Ювілейна дата 2000 років торкається лише того літочислення, що його запровадив Діонісій Малий. В міжнародних стосунках більшість країн світу користуються саме літочисленням християнським - літочисленням Діонісія Малого. Проте в ряді країн до цього часу в ужитку свої національні календарі. Так, наш 2000-ий рік в китайському національному літочисленні буде вважатися 4637 роком, в Японії - 2660, в Індії (календар Сака) - 1922, від заснування Риму - 2753, в православній церкві - 5508, в Тель-Авіві - 5760/5761 роком, в мусульманських країнах - 1420/1421 роком.

Звичай і назва ювілейних років в християнстві взята з Біблії. В ній Бог ще 3.500 років тому заповідав ювілеї через пророка Мойсея (Левіт, 25:13, 28, 54; 27:17, 24). Бог наказує святкувати кожний суботній, тобто сьомий, рік. А через сім суботніх років (7 х 7) наступний 50 рік відзначати ювілеєм - сурмленням в баранячий ріг. Біблійне слово “Ювілей” дослівно означає “Баранячий ріг”, “Трубити в баранячий ріг”. В католицькій церкві перший ювілейний рік за розпорядженням папи Боніфація Восьмого (1294-1303) відзначено в 1300 році, а потім ювілейними оголошувалися кожний 50, і навіть 25 і 33 роки. Віруючі іудеї зараз переходять на святкування свої ювілейних років не за своїм, а за християнським календарем, а тому для них ювілейним буде кожний 50 рік християнського літочислення.

Всесвітній і регіональні ювілейні комітети готують велику святкову і науково-просвітницьку програму. Рим, наприклад, готується прийняти 3-5 мільйонів прочан та гостей. В Гринвічі будується велична виставкова споруда на 44 гектарах, де в декількох павільйонах надається місце і Українському Ювілейному комітету, який розгортає свою діяльність з кінця минулого року.

Значне, якщо не центральне!, місце в роботі ювілейних комітетів усіх рівнів займають проблеми впливу християнства на всесвітню культуру людства та особа Бога і Засновника християнства - Ісуса Христа. При цьому і релігійні і світські члени Всесвітнього Ювілейного Комітету одностайно прийшли до думки, що “Дата народження Ісуса Христа була і залишається невідомою”, проте це не завадить відзначити протягом 2000 - 2001 року серед іншого також величну постать засновника християнської релігії.

6. 02. - 15.03.- 27.03. - 4.04.1999

Посмотреть и оставить отзывы (0)



НЕ В ТЕМУ
Для развития одаренности бог не нужен. Небольшой фильм
ПРОЕКТЫ

Рождественские новогодние чтения


!!Атеизм детям!!


Атеистические рисунки


Поддержи свою веру!


Библейская правда


Страница Иисуса


Танцующий Иисус


Анекдоты


Карты конфессий


Манифест атеизма


Святые отцы


Faq по атеизму

Faq по СССР


Новый русский атеизм


Делитесь и размножайте:





Исток атеизма Форум
Рубрики
Темы
Авторы
Новости
Новый русский атеизм
Материалы РГО
Поговорим о боге
Дулуман
Книги
Галерея
Юмор
Анекдоты
Страница Иисуса
Танцующий Иисус
Рейтинг@Mail.ru

Copyright©1998-2018 Атеистический сайт. Материалы разрешены к свободному копированию и распространению.